letyourhearttobefree

1 5

Мы приходим в себя потом, становясь добычей
Своих собственных фобий.
Оглохнув, во тьме, немея...

Я сегодня близка к выгоранию, как обычно -
Ты ведь знаешь: иначе я не умею.

Ты ведь помнишь, родимый, что станет вчера сегодня
По закату луны на рассвете.
И больше его не будет.
Но все так же один, и по-прежнему старомоден.
У меня же - решения, пунктики, люди

На повестке - заложники снов и рабы привычек...
Ну а счастье - оно под ногами.
Его распознать бы!

Мы сегодня близки к выгоранию, как обычно...
Как 15 ступеней в преддверии дня нашей свадьбы.

Okt ' 2018



https://www.instagram.com/p/B4B7YBNAAWP/



Collapse )




https://www.instagram.com/argentu_m/

letyourhearttobefree

адреналин

Снова птицы стремятся на Юг, собираются клином.
Дождик мелкий сочится на землю всё чаще и чаще.

Всё, что ты зовёшь просто адреналином -
делает меня настоящей.

Все, кому комаров да личинок

папа с мамой таскали в разинутый клювик,
точно знают: на деле - одна лишь причина,
по которой любят.

По которой и детские страхи, и «ВХОД ПОСТОРОННИМ…».
И такой же причиной приходится Авелю Каин…
Иногда мы боимся попросту проворонить
то, что не отпускает..

03/08/2018



Abstraction

юкрэйниан

В моем доме живет кто угодно:
Хрупкие колокольчики
Полосатые шмели
Ароматные водоросли
Невероятных размеров плотва
Те
Чьи шкурки
Носить уже стало не модно

Шустрые ласточки - дальние родственники воробья
В моем доме живет кто угодно
Только не я

В моем доме хлеб подрумянивают на костре
Варят уху в котелке
Притормози на подъёме
Займи крайний левый
Спрячемся в тень великанов -
Кудрявых деревьев
Дым
От костра
Куда приятнее дыма от сигарет

Вот и ты в моём доме
Притих
Ничто тебе не претит
Все приходят
Мой друг
Сюда
Чтобы уйти
В моем доме любовь
Изобилие
Радость и аппетит

Вагон и маленькая тележка всяческого зверья -
В моем доме живет кто угодно
Только не я




letyourhearttobefree

blackbird

Чорна пташка

Оповідання категорії "S"

Я сів за стіл і почав жадібно поїдати очима двадцять гривень, які тато дав мені, щоб я купив хліба, молока і масла, які, як завжди були в нашому домі дефіцитними. Вони були аж настільки дефіцитими, що замість них мені доводилося їсти ці самі двадцять гривень. Але ось настав таки той блаженний момент, коли тато виходить з кімнати і починає (уже, мабуть, у шеститисячне за всі дванадцять років) виголошувати свою багатообіцяючу батьківську промову:
- Ну, ти там, давай сильно не затримуйся... все ж таки мінус десять. Промерзнеш іще.
Тут я перебиваю його незмінний монолог, і кажу:
- Добре, добре. Зрозумів я. Можу я вже йти?
Тато кидає на мене багатообіцяючий (просто, як його промова), турботливий погляд, і каже:
- Іди. І все ж, будь обережний.
Я у відповідь намагаюся зобразити на обличчі посмішку (і в мене це навіть виходить) і з задоволеною фізіономією виходжу за двері.
Спустившись з другого поверха до самих дверей будинку, я відчиняю їх. У очі одразу вдаряє велика кількість сонячного світла, яке примушує мене розглядати не красу зимового дня, а одразу ж замерзлий асфальт, в мене під ногами. Пропускаючи детальний опис тих шестидесяти кроків, які я використав, щоб дістатися магазину, і одразу переходячи до фактів, скажу: я злякався. Так, я просто злякався цін на масло, і тому вертався додому просто з буханкою хліба і пачкою молока, і як тільки я почав виходити з магазина, почалося щось, що я звичайними словами описати просто не можу...
Хоча ні, можу. Отже, виходжу я з магазина і тут раптом.... Фшух. Щось настільки чорне і швидке пролетіло переді мною, що ціни на масло мені почали здаватись мізерними... І справді, якщо їх перевести в сантиметри і порівняти з тим, що тільки що пролетіло повз мого носа, то це "щось" реально буде більше, ніж 26 см у довжину.... Не по своїй волі я лайнувся, похитнувся, ледь не впав і нарешті почав аналізувати ситуацію. Отже, в мене почали проявлятися у голові варіанти подальшого розвитку подій:
1. Я йду додому і роблю вигляд, що нічого не було.
2. Я продовжую стояти на одному місці, як пень, і думати, що ж це все-таки сталося.
3. Я йду за цим дивним НЛО, і стаю свідком чогось надприродного і аномального.
Не знаю, як ви, але я вибрав варіант номер 3. Не знаю, що мною тоді керувало, але явно не совість. Отож, я вирушив на пошуки. Ідучи по слідах з пір'я, причому дійсно аномально чорного, я зробив висновок, що шукати мені доведеться величезну чорну (було б нелогічно сказати "білу") ворону або крука. Сліди привели мене до старої гойдалки на пустирі. На ній вже років шість ніхто не катався і навіть не сидів... І тут я нарешті помічаю біля гойдалки якусь купу старого ганчір'я, припорошену снігом. Я підходжу до неї і обережно штрикаю палицею, яку знайшов при вході на пустир. І раптом ця купа видає моторошний скриплячий звук і, шалено зриваючись з місця, злітає вгору, але через десять секунд падає на землю...
Я підходжу до цього "чогось" піднявши над собою палицю, готуючись у будь-який момент вдарити цю істоту. І тут воно починає рухатися і якось дивно пихтіти, і я починаю знаходити в цьому пихтінні.... слова. Воно каже мені:
- Не чіпай мене... Дай старому трохи ще пожити...
- Хто ти? - питаю я, все ще знаходячись в ступорі.
- Подивися на мене....
Істота розгорнула крила і я побачив крука.... з лицем людини... За розміром він нагадував алабая, доки не випростався... Виявилося, що він мав зріст 188 см (!) і трохи нагадував Халла з мультфільма "Ходячий замок". І раптом моя рука потягнулася в пакет за..... хлібом. Я відірвав шматочок і дав йому. І нарешті я побачив його руки. Вони були чорні і кігтисті. Він повільно взяв у мене шматочок і відкривши рот (я встиг побачити гострі ікла) закинув його туди... Потім він підвівся, подивився на мене, і тремтячим, але сильним, голосом сказав:
- Я ніколи цього не забуду...
Потім він зірвався і полетів, залишивши на згадку своє чорне перо....

24.02.2018

(с) Ярослав Богач

***

в такие моменты я чувствую, что живу не зря ))) I'm feeling alive



(pic's not mine)

letyourhearttobefree

Я росла в ..

Посмотри на меня: я выросла, я живу.
Я рисую углём и не рвусь, как когда-то, в бой ..
У тебя всё путём, уверена, на плаву.
Только дети живут по-прежнему не с тобой.

Оглянись, не в обиду сказано, кто теперь
От тебя, на глазах у всех, по правой сидит руке –
Ощутимая правда невыдуманных потерь?
Запредельное счастье, мерцающее вдалеке?

Кем ты стал, мой хороший, любимым на час? На год?
Не припомню вовек изгибов таких, и вдруг ..
Улыбайся почаще на камеру. Всё пройдёт.
Всё проходит когда-нибудь.
That’s the rule.

Jan’2018

WN

Happy#newyear

И снова снится день вчерашний
В деталях, четко, как в кино.
Эскиз водонапорной башни.
Заиндевевшее окно.

Твои девчонки. Мой экзамен.
Собака. Тихий разговор.
И ты покуда чем-то занят,
И нам спокойней оттого.

Гора цветастых полотенец.
Огромный с фикусом горшок...
Я засыпала, как младенец.
Зачем во сне ко мне пришёл?

Усталый взгляд. Миндальный запах.
И нос, уткнувшийся в плечо.
В удушливых еловых лапах
Гирлянды тусклый маячок.

Сквозная за спиной монетка -
Сожму покрепче в кулаке.
На счастье. Русская рулетка.
Теперь скажи, в какой руке.

Dec'2017





Abstraction

день RHCHP

Зима, привет. Нежданная.
Перчатки, вот, возьми...
Ты управляешь странами.
Жестокими детьми.

Бездомными животными.
Осеннею хандрой.
И среди прочих вот он, я -
незыблемый герой.

Мне чудится по-прежнему
Земная благодать.
А ты в глаза мне, грешному,
смеёшься. Как тогда.

Не узнаешь, проказница?
Твой закадычный друг!
Не замечая разницы,
целуешь на ветру.

Стою. Пастельный. Матовый.
Весь год себя берег.
Тебя встречать лопатами,
песочком у дорог.

Не узнаешь... И к лучшему!
Лишь сердце выдаёт,
колотится: соскучилась,
не отпускай ее.

Да ртуть кипит под кожей, а
ты думаешь: вода.
Поверь, и это - тоже я.
Все тот же. Навсегда.

Nov’2017

https://www.instagram.com/p/Bqy15gXBHeo/